Коли родину з маленькою дитиною спіткало найстрашніше горе – втрата когось із батьків – родичі стикаються із особливою проблемою.
Коли родину з маленькою дитиною спіткало найстрашніше горе – втрата когось із батьків – родичі стикаються із особливою проблемою.
Що робити з малечею? Придумати казку та запевняти, що з татом або мамою все гаразд? Приховувати загибель якнайдовше? Розказати, коли дитина вже звикне, що рідної людини поруч немає?
Але доброї брехні не буває. І фахівці радять 
не таїти правди.
Потрібно говорити з малечею, обережно добираючи слова. Пояснювати, що, на жаль, тато чи мама вже додому не повернеться, але завжди наглядатиме за своєю крихіткою з хмаринки. Терпляче повторювати, що її завжди любитимуть та пам’ятатимуть.
Зовсім інша справа – присутність під час поховання. Часта помилка: мовляв, якщо дитині вже повідомили гірку новину, то треба дати можливість попрощатися.
«На похоронах діти мають бути вже у притомному віці. Малюки 3-5 років, та навіть й 6-літні часом, не розуміють, що в їхньої близької людини вже немає ознак життя. Адже зовні вона майже така як завжди, тільки чомусь лежить. І малеча може отримати психічну травму. Брати дитину на погребіння варто лише тоді, коли вона усвідомлює втрату та зможе себе відповідно поводити», – пояснила у прямому ефірі на сторінці ГО «Безбар'єрність» та Координаційний центр КМУ / Mental Health UA педіатр Юлія Крушельницька.
Цикл ефірів з фахівцями відбувається у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» за ініціативою Олена Зеленська.
Більше про підтримку себе та людей поруч – на https://bf.in.ua/turbota.
